Життя біжить стрімко, і невпинно рухаються стрілки годинника… А нам на згадку залишаються тільки спогади минулого, які час від часу полонять наш розум нагадуючи ті чи інші миті.
Ось, наче тільки вчора відсвяткували Новий рік. А зараз на дворі вже сяє палке літнє сонечко… Так швидко минає життя… Що по неволі хочеться сказати: «Так пане Соломон, ви вірно визначили плин часу в своїй книзі Екклезіяст! «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!» (Екл.12:13)».
І що таке є життя людини? – Це пара… Не встигнеш і оком мигнути, як ця пара миттю зникне. Таким є наше життя: сповненим всякої всячини, щасливого та гіркого, доброго та лихого в мірі – і це все з часом пройде, що й не встигнеш зогледітися… Не завжди буде так, як є зараз! Життя – має властивість постійно змінюватися… Ось тільки в якому напрямку воно змінюється?
Ми відповідальні за зміни в нашому житті, бо змінюємося ми завдяки вибору своєї життєвої позиції, яка розповсюджується на кожну сферу нашого життя. Життя є багатогранним діамантом, яким нагородив нас Творець, тому ми дамо відповідь перед Ним, за те, як ми розпоряджаємося Його даром. З нашого боку є нахабністю не враховувати Бога в своєму житті, нехтувати Його волею, і робити тільки те, що нам хочеться.
Добро є в тому, щоб виконувати Божу волю та бути слухняними Йому, і насолоджуватися тими змінами, які Він нам пропонує. Якщо ми живемо з Ним в тісному зв’язку: читаємо Біблію, прибуваємо в молитві, то ми будемо постійно змінюватися, і рухатися в напрямку Небес. А якщо ж ми зневажаємо Його постановами, і йдемо супроти Його волі то, це вже є гріхом. Зневага до Бога, та недбале ставлення до Його волі – змінює нас в гріховному напрямку.
Хотіли б ми цього чи ні, але зміни є постійним процесом в житті людини. І тільки від нас залежить напрямок цих змін. Кому ми дозволимо регулювати цим процесом: Богу чи своїм власним бажанням? Кому б ми не довірили кермо своєї долі, ми завжди матимемо певні результати, тільки з Богом - ми матимемо благословення, а свій власний шлях – веде до прокляття…
Життя не стоїть на місті, і разом з плином часу змінюємося і ми…
І все таки – це приємно споглядати за тим, як натхненно літо відіграє свою симфонію! - Майоріють червоні маки на золотих, колосистих нивах, квітнуть барвисті квіти, сонечко зігріває землю, щоб вона принесла гарний цьогорічний врожай, а літній дощик – наповнює вологою кожну рослинку…Земля – багатіє різнобарв’ям бархатистих трав, які зеленіють під ніжними сонячними промінцями… Цвірінькають горобці під дахом, здіймають таку метушню та бучу, пижаться, клопочуть, неначе поспішають скоріш прожити цей день, ну геть, як люди! Але вони то точно знають, що Він все бачить… А чи знаємо це ми?
«А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підемо у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає!...Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те. А тепер ви хвалитеся в своїх гордощах, лиха всяка подібна хвальба! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!» (Як.4:13-17)
Кондратенко Светлана,
Украина, Белая Церковь
Красное на сером...цвета расстрелянного неба и крови... боли, любви, мечты и всего красного, что течет во мне... изнанки, самой обнаженный из внутренностей... к такой себе я не позволяю прикасаться никому, кроме Иисуса, Он меня видел, принял, полюбил. И теперь мое серце бьется в ритм с Его призванием, Словом, Голосом, Сердцем, Мечтой... Он - моя жизнь, и моя любовь без меры... И теперь я углубляюсь в Его вечность... e-mail автора:KS_Logos@ukr.net
Прочитано 6073 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Смерть Иерусалима - Николай Погребняк Мирным жителям, погибшим на войне, посвящается. События происходят в Иерусалиме, во время осады его армией Вавилонского царя Навуходоносора в 588-586 гг. до н.э. Жизнь, мысли и переживания героев показаны настолько явственно, что читатель эмоционально целиком погружается в то тяжкое время. Книга не только увлекательна по своему сюжету, но и полезна для изучающих историю древней Иудеи и Нововавилонского царства (Халдеев).
Остров нашего одиночества - Светлана Капинос Этот внеплановый рассказ сумбурно возник, как продолжение, в ответ на рассказ Константина Захарова «Остров» http://proza.ru/texts/2008/01/04/451.html ,
который также явился плодом размышлений над моим «Островом моего одиночества»… «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я:)))»
Такая вот катавасия.
Ещё отдельная благодарность А.С. (Финну) за строчку из его стихотворения, без спроса мною использованную (а вдруг не заметит?).
Да, фотография также из ЖЖ Юстины Южной (Спасибо, Юлечка!).
Оазис - Юрий Коротких - Как жаль, – опечалился Правитель – что тысячи Путников идущих в Эдом находят его недолгий мираж посреди пустыни...
